Наскрізні наративи пропаганди
Ідеологеми, що кочують між спікерами, каналами і роками — через усі розбори корпусу.
Мапа наративів
Скільки разів кожен наратив зʼявляється в кожному матеріалі. Клік — до розбору наративу.
Крос-верифікацію пройшли 14 із 48 появ.
«Один народ» / заперечення суб'єктності
Ідеологічна конструкція несамостійності української нації через референції до спільного історичного / релігійного минулого. Ключова теза путінської статті 12.07.2021, систематично відтворювана у пропагандистському та церковному дискурсі.
Методологічна примітка
Наратив «один народ» системно дає часткову збіжність під Dangerous Speech, тоді як Кондратенко та Appraisal його впевнено кваліфікують (ст. 161 — заперечення суб'єктності). Це не слабкість первинної кваліфікації, а діагностичний факт про сам механізм: наратив працює не через дегуманізацію чи заклик (які Benesch вимірює як Content hallmarks), а через поглинання ідентичності — грамматично-дискурсивну структуру, якою оцінна мова (Appraisal: Appreciation-composition) і семантико-текстуальна експертиза (Кондратенко: заперечення суб'єктності) оперують, а рамка соціального ефекту — ні. Юридично це означає: склад за ст. 161 стоїть, але для обґрунтування «небезпеки» у сенсі каталізації насильства потрібна додаткова аргументація через контекст (авторитет мовця, аудиторія, канал) — які у всіх трьох випадках (Путін → наратор, Патріарх з амвону, Медведєв на мас-каналі) рівні найвищі. Іншими словами: наратив сам по собі — не заклик, але в конфігурації з максимальним соціальним підсиленням стає підґрунтям для подальших закликів, що й показують інші наративи нижче.
Дзеркальне звинувачення у геноциді
Перенесення звинувачення у «геноциді» з майбутньої / фактичної жертви агресії на саму жертву (мовляв, Україна здійснювала геноцид росіян Донбасу). Превентивна нейтралізація очікуваного звинувачення РФ.
Росія-миротворець / заперечення історії агресій
Контрфактуальне зображення Росії як держави, що ніколи не нападала і лише оборонялася — ретроактивне виправдання поточної агресії через узагальнене самовизначення.
Денацифікація як фрейм
Запозичення термінології післявоєнного устрою Німеччини (Потсдам, 1945) для виправдання агресії проти держави без ознак нацифікації. Хибна історична аналогія з Нюрнбергом / ВВВ.
«Визволителів зустрічають з радістю»
Конструкт із розширеного каталогу глорифікації (ідентифікатор № 5 — актуалізатори значення «визволитель»): подається картина, в якій місцеве населення тимчасово окупованих територій радо вітає російські війська. Часто конструюється на тлі відеодоказів, що свідчать про протилежне (стрес, протест).
Медикалізована дегуманізація
Дегуманізація противника через медичну метафору («мозги промыты», «это лечится»). Особливо ефективна риторично, бо обертається в співчуття («жалко»), що знімає моральний бар'єр для аудиторії й при цьому повністю заперечує агентність жертви.
Зміна «режиму» / повалення уряду
Заклик до повалення легітимного уряду України, оформлений як юридична процедура («суд над винними»), історична необхідність, або пряма констатація бажання смерті.
Дегуманізація + інвективна лексика
Використання інвектив («хунта», «шайка», «нацистские наркоманы», «выродки», «уроды») для делегітимізації державного апарату противника та/або цілого народу. Класичний маркер стадії «dehumanization» у моделі Г. Стентона.
Ядерна ескалація як публічна норма
Публічне моделювання сценаріїв ядерного застосування РФ проти України / НАТО як форма нормалізації ядерної загрози в інформаційному просторі. Вперше з 1962 р. ядерна риторика настільки відкрито нормалізована.
Пантеон «героїв Донбасу»
Іменування очільників окупаційних адміністрацій і командирів незаконних збройних формувань на тимчасово окупованих територіях України як «героїв Росії». Перенесення радянсько-російської героїчної традиції (фразеологія «павшие смертью храбрых», «легендарные») на учасників збройної агресії 2014–2023. Парадигматичний випадок ідентифікатора № 1 (лексеми з семантикою героїзму) у поєднанні з ідентифікатором № 3 (деталізована номінація через імена).
Методологічна примітка
Цей наратив демонструє, як розширений каталог ідентифікаторів глорифікації (документ «ДЛЯ ОГ», параметр 1) працює на парадигматичному матеріалі. У межах одного епізоду (~90 секунд звернення) поєднується щонайменше шість ідентифікаторів: лексеми з семантикою героїзму (П1.1), узагальнений опис подвигів (П1.2), деталізована номінація через імена (П1.3), актуалізатор «захисник» через перифразу «отдали свои жизни за Россию» (П1.4), гіперболізація через подвоєння лексеми «герои» в трьох словах (П1.11), параметр 2.2 — лексема «лидер» з означенням «настоящий народный». Юридично — склад за ст. 436-2 стоїть категорично.
Розчленування України / зміна кордонів
Публічне просування демонтажу території України поза вже окупованими Кримом і Донбасом — заклики «нагріти» й відторгнути південно-східні області, анексувати південь, визнати «незалежність» окупаційних утворень, представлення України як «колишньої», що вже «розпалася». Посягання на територіальну цілісність (ст. 110 КК).
Методологічна примітка
Найбільший наратив, доданий повним проходом транскрипту v1.3: опрацьоване відкриття ефіру торкалося ст. 110 лише щодо Криму, тоді як тіло ефіру відкрито проєктує відторгнення Харківської, Сумської, Одеської, Запорізької областей, південного сходу та Криворіжжя. Наратив реалізується не прямими імперативами, а питаннями-закликами, бажальними рамками («Я мечтаю»), пресупозиціями володіння («нельзя отдавать») і тезою про «колишню Україну» — це знижує поверхневу директивність, але зберігає спонукальне ядро (форма 3 ст. 110 КК). Усі прив'язки наразі з одного ефіру; наратив очікувано присутній і в інших матеріалах корпусу й розшириться при подальших розборах.
Глорифікація армії-агресора
Надання збройним силам РФ героїчно-морального ореолу — похвала ударної спроможності, естетизація операції, прирівнювання до «образца чести и достоинства». Глорифікація учасників збройної агресії (ст. 436-2 КК), відмінна від іменного «пантеону героїв Донбасу»: тут об'єктом є армія як інституція, а не названі командири.
Вимушена війна / заперечення агресії
Базовий і найпоширеніший наратив ефіру: вторгнення подається як вимушена, безальтернативна реакція («не оставили шансов», «упреждающий удар»), а сам факт чи кваліфікація «агресія» / «окупація» — заперечується або оголошується несуттєвим. Патерни 1–2 таксономії інформаційної агресії; ст. 436-2 КК.